Я полюбила паровоз, зріднилася з ним, берегла його, як зіницю ока. Чудесні почуття переживаєш, управляючи могутньою машиною, що мчит полями і лісами... Через кілька років роботи на паровозі мені присвоили звання ма - шиніста - механіка першого клаку.

Моя стахановська робота на транспорті була відзначена урядом. Мене запросили в Кремль і в урочистій обстановці вручили Орден Леніна. Це було в 1936 році.

Потім я стала підійматися з східця на східець... Мене розлучили з одним паровозом, щоб довірити заразом кілька десятків їх... Так я стала начальником паровозного відділку Ленінськои залізниці. А минулого року розмах моєи діяльності став ще ширший - я стала начальником Московськои окружном залізниці, що обслуговує червону столицю. Я керую рухом поиздів, навантаженням і розвантаженням поизних составів, у моєму віданні станціи, депо, вагонні дільниці. Це складне, велико господарство! І в тому, що його довірили 25 - річній жінці, видно мудру державну політику радянськои краини, яка з любовно піклується про висунення молоді.

З. П. ТРОЇЦЬКА, начальник Московськои окружном залізниці.

Я - професор, читаю лекціи з математики. Кафедру я одержав чотири роки тому, коли мені минуло 27 років. Нічого незвичайного в цьому нема! В Радянському Союзі багато молодих учених. Коли я був студентом, я не думав про шматок хліба. Я міг цілком присвятити себе науці.

На четвертому курсі я написав наукову роботу з аналітичнои теоріи диференціальних рівнянь. ни опублікували. Це окрилило мене. Мій дальший шлях був ясний - і зразу ж після закінчення університету я цілком віддався науковій роботі.

З того часу минуло 10 років. Я опублікував уже 40 наукових праць. Я член Академіи Наук СРСР. І, нарешті, найбільш радісне, що я межу розповісти про себе, це те, що я - депутат Верховной Ради Російськои Радянськои Федеративной Соціалістичнои Республіки.

Академік С. Л. СОБОЛЕВ.

З im'ям великого Сталина

«По національності я - украинець. Я виріс на берегу тихом річки Синюхи, в селі Посухівка Киивськои області. Моє дитинство було безрадісне. Що могло ждали мене в житті, коли б не було революціи? Я був підпаском і найбільше, чого я міг би добитися - це стати пастухом.

Я поихав з села 14 - річним хлопчиком. Цього літа я навістив рідні місця. Я побачив багаті поля, що дают високі врожаи, заможні колгоспи, зустрів однолітків, з якими розлучився десять років тому. Одні з них стали трактористами і комбайнерами, другі - вчителями... Вони питали мене, як я провів ці роки.

Я розповів им про свою службу в Червоній Арміи, про те, яку прекрасну школу проходить тут кожний боєць. Я сам пройшов шлях від рядового бійця до капітана.

В 1938 році я брав участь у боях з японськими загарбниками в районі озера Хасан. Ми йшли на штурм сопки Безимяннои - рядові бійці, командири, політпрацівники. Ми памятали тільки про одно - прапор нашои батьківщини повинен розвіватися над сопкою Безимянною. Під цим червоним прапором живуть щасливі радянські люди. З цим прапором, окрилені імям Сталіна, ми не можемо не перемогти в бою.

Кажут, що я виявив героізм в бою. Уряд присвоив мені звання Героя Радянського Союзу, нагородив Орденом Леніна.

Я пенен, що і серед вас, наші брати західні украинці і західні білоруси, виростуть десятки Героик Радянського Союзу, які прославлять соціалістичну батьківщину новими славними подвигами.

• Страницы:
• предыдущая
• 1
• 2

Представьтесь или зарегистрируйтесь, чтобы участвовать в обсуждении.